Можливість і доцільність використання генетично модифікованих продуктів досі лишається дискусійною темою, хоча з початку перших випробувань генетично модифікованих сільськогосподарських культур минуло вже 35 років, а з першої комерціалізації – 25 років. У деяких країнах технології генної інженерії широко використовують, в інших – введено законодавчі обмеження як щодо вирощування, так і стосовно використання ГМ-культур, а є й такі, де обіг ГМ-продуктів взагалі заборонений.

Законодавче регулювання

Нині законодавство України у сфері обігу ГМО на шляху до гармонізації з нормативною документацією Європейського Союзу. Головним актом, що регулює сферу застосування ГМО, є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 № 1103-V (далі – Закон).

У Законі надано визначення генетично модифікованого організму.

Закон містить 22 статті, де описано процес поводження із ГМО та регулювання вертикалі обігу ГМО в Україні:

• розробники;
• дослідники;
• науковці;
• органи виконавчої влади;
• виробники;
• продавці (постачальники);
• споживачі ГМ-продукції.

Вивільнення у навколишнє середовище ГМО, промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, в Україні дозволено тільки за умови обов’язкової державної реєстрації.

Продукція, яка реєструється у державних реєстрах ГМО:

• сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО;
• ГМО – джерела харчових продуктів;
• ГМО – джерела кормів.

Для реєстрації необхідно надати інформацію про дослідження, що підтверджують біологічну та генетичну безпечність ГМО.

Питання реєстрації ГМО

Єдиною зареєстрованою рослинною продукцією був «Шрот соєвий Soybean meal, Glycine max, Roundup Ready soybean (MON 40-32)», призначений для виробництва кормів, термін реєстрації з 23.07.2013 до 22.07.2018. З огляду на це постає логічне запитання: чи є в Україні виробники, наукові установи державної власності або приватні підприємства, що мають технічну, фінансову можливість та час, щоб пройти увесь шлях від розроблення ГМ-сортів, випробування, визначення безпечності до державної реєстрації й упровадження в обіг, щоб Закон про ГМО в Україні почав працювати?

Станом на 01.10.2022 в Державному реєстрі генетично модифікованих організмів джерел кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять такі організми або отримані з їхнім використанням, немає жодного запису. Інформації бракує у зв’язку з відсутністю звернень суб’єктів господарювання щодо реєстрації ГМО-джерел.

Вирощування ГМО-культур в Україні та експорт сировини

Згідно з Законом основний дозвіл на обіг ГМО (розроблення, створення, випробування, дослідження, транспортування, розміщення на ринку) передбачений для продукції українського виробництва. На жаль, у цій ситуації йдеться не про закриті або відкриті системи, а про замкнуте коло. Генетично модифіковані сільськогосподарські культури на полях України вирощують та експортують. Це підтверджується науковими публікаціями у фахових виданнях України.

В Україні протягом останніх років багато фермерів оцінили нову технологію і почали активно вирощувати ГМ-культури або використовувати суміші з ГМ та не ГМ-насіння для зниження ризиків втрат урожаїв. Тіньовий ринок генетично модифікованої продукції приносить більші прибутки, і часто цю продукцію реалізують як «без ГМО».

За неофіційними даними, вирощування ГМ-рослин, зокрема, сільськогосподарських культур, таких як соя, ріпак та кукурудза, в Україні здійснюють вже тривалий час, при цьому:

• ГМ-сої – у межах 60–80%;
• ГМ-ріпаку – до 12%;
• ГМ-кукурудзи – близько 1 % загального врожаю країни.

У таблиці 1 наведено інформацію про події ГМ-трансформації сої, кукурудзи та ріпаку, що були виявлені у 2020 році випробувальною лабораторією ТОВ «Котекна Україна Лімітед» у зразках українського походження.

Таблиця 1. Здійснені трансформації сої, кукурудзи та ріпаку в Україні (2020)

Найбільш поширеними у використанні є ГМ-лінії, що мають толерантність до гербіцидів (гліфосат):

• соя MON 40-3-2 (Roundup Ready™ soybean);
• ріпак GT 73 (Roundup Ready™ Canola);
• кукурудза NK 603 (Roundup Ready™ 2 Maize).

Імпорт рослинної сировини

Важливим є питання імпорту рослинної сировини (сої, кукурудзи, ріпаку). Розглянемо вимоги Закону.

Однак реальний стан справ такий, що дефіцит врожаю та активний експорт минулого року створили необхідність придбання ГМ-продукції в інших країнах для того, щоб переробні підприємства змогли забезпечити виконання контрактів.

Поводження з ГМО

Правове регулювання щодо поводження з ГМО є неефективним та унеможливлює здійснення ефективного державного контролю за використанням генетично модифікованої продукції у сільському господарстві, а також створює передумови для нелегального використання незареєстрованої ГМ-продукції в Україні.

У березні 2021 року на засіданні Комітету з питань правоохоронної діяльності було прийнято у першому читанні законопроєкт «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за правопорушення у сфері насінництва та розсадництва, а також у сфері додержання заходів біологічної й генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин» № 4541, який дасть змогу:

• захистити права споживачів, суб’єктів господарювання та власників прав інтелектуальної власності на сорти рослин;
• не допустити незаконного використання сортів рослин;
• не допустити несанкціонованого використання ГМО в рослинництві;
• унеможливити доступ неякісного, фальсифікованого насіння на ринку.

Якщо використання насіння без ГМО з певних причин є обмеженим, то виробник повинен враховувати усі ризики, пов’язані із відповідальністю, що передбачено Законом.

Випробування на наявність ГМО

Процес тестування на наявність ГМО згідно зі ст. 11 Закону контролює центральний орган виконавчої влади, який уповноважує акредитовані лабораторії на проведення моніторингу кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, отриманих із використанням ГМО.

На підставі ст. 151 і з метою здійснення державного контролю за обігом ГМО та продукції з його вмістом Кабінет Міністрів України розробив та затвердив Постанову «Про затвердження Положення про мережу випробувальних лабораторій з визначення вмісту генетично модифікованих організмів у продукції» від 11.07.2013 № 700 (далі – Постанова).

Також у документі вказано, що у Положенні про мережу випробувальних лабораторій надано критерії визначення вмісту ГМО у продукції.

Велике значення має рівень кваліфікації персоналу, якість реактивів та обладнання, успішна участь у міжлабораторних порівняннях.