У серпні 2023 року Президент підписав два важливих законопроєкти, які запроваджують нові правила для цифрової сфери в Україні. Мова йде про законопроєкти № 6447 та № 6576. 

Перший з них (проєкт № 6447) вносить зміни до Цивільного кодексу України та доповнює перелік об'єктів цивільних прав новим видом об'єктів – цифрові речі. Додатково закріплюється положення, що об'єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об'єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов'язків щодо них. 

Крім цього, зміст ЦК доповнено новою статтею 179-1, яка наводить визначення цифрової речі: 

Цікавий момент пов'язаний із тим, як відрізняти блага цифрового середовища, які мають майнову цінність від таких, що її не мають, оскільки законодавство не містить відповідних уточнень. Для кращого розуміння можна розглянути приклад електронних грошей, які самі по собі є одиницею вартості та мають цінність. У випадку із цифровими речима цифровий запис не буде мати таку цінність, якщо за ними немає права вимоги на інший об'єкт цивільного права (гроші, цінні папери, майно чи майнові права тощо). Однак вартість деяких віртуальних активів, таких як криптовалюта (Bitcoin, Ethereum тощо), визначається переважно рівнем попиту та пропозиції на ринку і також не передбачає наявності майна, яке би її  умовно «забезпечувало». 

Наступний проєкт № 6576 запроваджує комплексне регулювання у вигляді окремого Закону «Про цифровий контент та цифрові послуги» (далі – Закон). Цей Закон регулює відносини між виконавцем та споживачем щодо надання цифрового контенту та/або цифрової послуги, а також поширюється на відносини з розробки відповідно до специфікації споживача, надання цифрового контенту на матеріальних носіях для його зберігання, відносин, що передбачають передачу цифрового контенту та/або послуги поряд із персональними даними споживачів. 

Однак, навіть у фахівців цілком закономірно можуть виникнути питання на зразок «що? де? коли?». У цій статті допоможемо розібратись із новинками цифрового законодавства та основними нюансами, на які слід звернути увагу.

Що належить до цифрових речей? 

Виходячи зі змін до Цивільного кодексу України, всі цифрові речі, як об'єкти цивільних прав, поділяються на: 

• віртуальні активи;  
• цифровий контент;  
• інші блага, в розумінні заданого визначення.  

Тепер детальніше щодо різниці між цими категоріями. Відповідно до Закону України «Про віртуальні активи» (досі не набрав чинності) віртуальний актив – нематеріальне благо, що є об'єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі. Самі ж віртуальні активи своєю чергою поділяються на дві групи: забезпечений віртуальний актив – актив, що посвідчує  майнові права, зокрема права вимоги на інші об'єкти цивільних прав, та незабезпечений віртуальний актив, що відповідно не посвідчує жодних майнових чи немайнових прав. Це окремий і специфічний сегмент цифрових речей. Фактично NFT та криптовалюту відносять саме до віртуальних активів. 

Натомість цифровий контент – це дані, які створюються і надаються в цифровій формі. До цифрового контенту належать, зокрема, комп'ютерні програми, застосунки, відеофайли, аудіофайли, музичні файли, цифрові ігри та електронні книги. В даному контексті цифрова послуга визначається як послуга, що надає можливість споживачу створювати, обробляти, зберігати та поширювати дані у цифровій формі або отримувати доступ до таких даних, а також здійснювати будь-які інші дії з даними у цифровій формі, що були створені чи завантажені споживачем або іншими користувачами такої послуги. 

Попри певну зовнішню схожість, законодавець все ж розділяє ці поняття. Особливістю цифрового контенту та послуг є те, що до таких  об'єктів встановлюється особливі умови їх надання, критерії відповідності й санкції за порушення договірних відносин. 

Крім цього, важливо розуміти співвідношення цифрового контенту і послуг з об'єктами авторського права. Відповідно до змісту частини 1 статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право і право власності на матеріальний, електронний (цифровий) об'єкт, в якому втілено (зафіксовано) твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального, електронного (цифрового) об'єкта, в якому втілено (зафіксовано) твір, не означає передання (відчуження) майнових прав на твір і навпаки. Наприклад, ви придбали електронну книгу, заплатили за цей файл та маєте  фізичний доступ до нього. При цьому, авторські права на цей твір все ще належать автору або видавцю. Ви маєте право читати книгу і, можливо, поділитися нею з друзями, але не можете копіювати та поширювати її в мережі без дозволу автора чи видавця.  Аналогічні приклади можна навести й щодо програмного забезпечення, ігор тощо, – в таких випадках ці твори, програми виступають не об'єктами авторського права, а цифровими речами. При цьому, якщо річ (книжка або фільм) існує виключно в цифровому варіанті, тобто він не продається на диску чи якомусь іншому носію, то поділитись таким контентом навряд чи вийде. В окремих випадках, вас можуть обмежити не лише в поширенні таких цифрових, а взагалі закрити доступ до них якщо виробник збанкрутує або ви потрапите під санкційні обмеження. Наприклад, компанія Sony «відібрала» відеоігри в росіян в досить цікавий спосіб: користувачам оформили примусове повернення коштів із блокуванням доступу, однак кошти повертаються PS Store, до якого в них відповідно немає доступу.  

Цікавий момент пов'язаний із контентом, що створюється самим споживачем. Зокрема, виконавець зобов'язаний утримуватися від використання будь-якого контенту, відмінного від персональних даних, який наданий або створений споживачем у зв'язку з використанням цифрового контенту та/або цифрової послуги виконавця, крім окремих випадків. Це означає, що споживач може створювати свій власний цифровий контент з використанням інструментів виконавця. Наприклад, ви можете створити зображення, відеоролик, твір, відеогру чи додаток і при цьому маєте право отримати такий об'єкт безоплатно та безперешкодно. На наш погляд, відкритим залишається питання щодо використання АI. Якщо розглядати штучний інтелект як цифрову послугу, то як в такому випадку оцінювати зображення, яке генерується на запит користувача. Це споживач створив цифровий контент за допомогою цифрової послуги чи це зображення є частиною цифрової послуги, яка надається споживачу та її подальше використання може бути обмежене, наприклад, заборонене комерційне використання. Загалом регулювання щодо питань штучного інтелекту досить дискусійне, особливо в частині захисту прав інтелектуальної власності, а тому слід виходити з умов відповідних ліцензійних угод та договорів із користувачами, де можуть бути визначені відповідні умови.