Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 № 1193-VII обов`язкова державна реєстрація ТУ скасована.

Так само Закон України «Про стандартизацію» від 05.06.2014 № 1315-VII закріплює принцип добровільності застосування стандартів:

Це означає, що ДСТУ (ГОСТ) застосовуються добровільно, якщо інше прямо не встановлено нормативно-правовими актами. Аналогічно і з ТУ: вони є документом суб’єкта господарювання і використовуються за потреби, але не є обов’язковими за замовчуванням.

Також відповідно до ст. 19 «Маркування» Закону України «Про матеріали і предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами» від 03.11.2022 № 2718-IX встановлено, що матеріали / предмети (у т.ч. упаковка типу плівки) повинні супроводжуватися інформацією, яка містить:

• вказівку «для контакту з харчовими продуктами» або відповідний знак; 

• інструкції щодо безпечного використання (за потреби); 

• дані про оператора ринку (виробника / імпортера). 

У такій ситуації важливо розуміти, що законодавство України оцінює не лише сам факт наявності напису на упаковці, а насамперед те, чи вводить таке маркування споживача або контрагента в оману та чи є чинним фактичний нормативний документ, за яким виготовляється продукція.

Основними нормативними актами тут є:

• Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР (далі – Закон № 771/97-ВР);

• Закон України «Про матеріали і предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами» від 03.11.2022 № 2718-IX (далі – Закон № 2718-IX);

• Закон України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» від 06.12.2018 № 2639-VIII;

• Закон України «Про стандартизацію» від 05.06.2014 № 1315-VII (далі – Закон № 1315-VII);

• Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII;

• Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010 № 2735-VI.

Після скасування ГОСТу виробник фактично не має права декларувати, що продукція виготовлена саме за цим чинним нормативним документом, якщо він уже не діє в Україні. Якщо на упаковці залишено позначення типу «ГОСТ …», це може розцінюватися як надання недостовірної інформації про характеристики або нормативну основу виробництва продукції.

Разом із тим законодавство прямо не містить вимоги обов’язково знищувати упаковку або утилізувати залишки плівки лише через наявність застарілого позначення ГОСТ. Тому на практиці застосовується механізм коригування маркування.

Найбільш безпечним варіантом є саме закриття або перекриття недійсного позначення ГОСТ таким чином, щоб споживач не міг його прочитати або сприймати як актуальну інформацію.

У вказаному випадку проблема виникла через те, що після заклеювання ГОСТу додатково було нанесено інше нормативне позначення, наприклад ТУ, і контрагенти почали говорити про «подвійне маркування». Тут потрібно розділяти декілька ситуацій.

Якщо:

• старий ГОСТ залишається видимим;

• поруч нанесено ТУ;

• обидва позначення читаються;

• незрозуміло, за яким документом виготовлено продукцію,

– тоді дійсно може виникати ризик претензій щодо неоднозначного або подвійного маркування.

Але якщо старе позначення ГОСТ:

• повністю заклеєне;

• не читається;

• не проглядається;

• не може бути сприйняте споживачем,

а поверх або поруч нанесено актуальне ТУ чи інший чинний нормативний документ, то фактично подвійного маркування немає. Є лише виправлене або скориговане маркування.

У багатьох випадках достатньо навіть просто повністю заклеїти позначення ГОСТ без нанесення нового нормативного документа, якщо законодавство взагалі не вимагає зазначення нормативного документа на маркуванні конкретної продукції.

І це дуже важливий момент. Сьогодні українське законодавство у сфері харчових продуктів переважно не встановлює обов’язковості нанесення на етикетку:

• ГОСТ;

• ДСТУ;

• ТУ;

• СОУ;

• інших нормативних документів.

Відповідно, якщо:

• продукція фактично виготовляється за ТУ;

• ТУ є чинними;

• документація на виробництві оформлена належним чином;

• а старий ГОСТ на плівці просто закритий непрозорою наклейкою або друком,

– це зазвичай є найбільш економічно та юридично обґрунтованим рішенням.

При цьому бажано дотриматись кількох практичних рекомендацій:

1. Заклеювання має бути повним і таким, щоб старий напис не читався навіть частково. Якщо крізь наклейку просвічується номер ГОСТу, це може створювати ризики.

2. Бажано оформити внутрішній документ підприємства:

   1. наказ;

   2. службову записку;

   3. акт;

   4. рішення щодо використання залишків пакувальних матеріалів із коригуванням маркування. У документі варто зазначити:

      1. що ГОСТ втратив чинність;

      2. продукція виготовляється за ТУ або іншою чинною документацією;

      3. старе маркування коригується шляхом перекриття;

      4. метою є недопущення введення споживача в оману.

3. Якщо торгівельні мережі або контрагенти вимагають нанесення номера ТУ, це вже здебільшого їхня комерційна вимога, а не пряма вимога законодавства. У такому випадку можна або наносити актуальне ТУ після повного перекриття ГОСТу, або погодити письмово можливість тимчасового використання залишків упаковки без зазначення нормативного документа. Цей  є факт також доцільно зазначити у Декларації про відповідність, яка є обов`язковою згідно із Законом № 2718-IX.

Найбільш ризикованим варіантом є залишити старий ГОСТ відкритим без жодного коригування, якщо стандарт уже скасований.

Найбільш безпечними варіантами є повне перекриття ГОСТу без нанесення нового нормативного документа або повне перекриття ГОСТу з нанесенням актуального ТУ чи іншого чинного позначення.

Саме другий варіант зазвичай використовують великі виробники при переході з ГОСТ на ТУ або ДСТУ.

Також варто враховувати, що органи контролю під час перевірок зазвичай оцінюють:

• чи є введення споживача в оману;

• чи відповідає продукція фактичній документації;

• чи забезпечується простежуваність;

• чи є достовірною інформація про продукт.

Тому ключове завдання – не допустити ситуації, коли споживач бачить одночасно старий ГОСТ і новий ТУ та не розуміє, який документ є актуальним.

Щодо інформування про скасовані НД

У вказаному випадку дуже важливо правильно розмежувати питання скасування ГОСТу як нормативного документа, обов’язок підприємства відстежувати актуальність нормативної документації та оцінку цього питання в межах процедур НАССР і державного контролю.

Перш за все, в Україні після реформи системи стандартизації держава фактично відійшла від радянської моделі централізованого «супроводу» підприємств щодо стандартів. Тобто сьогодні немає обов’язку державного органу індивідуально повідомляти кожного виробника про те, що певний ГОСТ або інший нормативний документ скасовано.

Саме тому аргумент «нас не попередили», з практичного погляду є зрозумілим і логічним, але юридично зазвичай не звільняє оператора ринку від відповідальності за використання неактуального нормативного документа.

Відповідно до Закону № 1315-VII застосування національних стандартів є добровільним, але якщо оператор ринку посилається на конкретний нормативний документ у маркуванні, документації або специфікаціях, він повинен забезпечити актуальність такого документа.

Водночас необхідно розуміти, що скасування ГОСТу саме по собі не означає автоматичної небезпечності продукції. Це питання насамперед стосується:

• достовірності маркування;

• актуальності документації;

• керування документацією в системі НАССР;

• простежуваності;

• контролю змін нормативних вимог.

Саме тут виникає питання НАССР. Закон № 771/97-ВР вимагає, щоб оператор ринку впровадив процедури, засновані на принципах НАССР, у тому числі забезпечив:

• актуалізацію документації;

• контроль зовнішніх нормативних документів;

• керування записами;

• аналіз змін законодавства та вимог;

• верифікацію системи.

Тому під час аудиту або перевірки інспектор дійсно може трактувати використання скасованого ГОСТу як невідповідність системи управління безпечністю харчових продуктів.

Але тут дуже важливо розуміти рівень і характер цієї невідповідності.

У більшості випадків наявність на упаковці старого ГОСТу, якщо:

• сама продукція безпечна;

• технологія контрольована;

• показники відповідають вимогам;

• простежуваність забезпечена;

• фактичне виробництво ведеться за чинними ТУ або специфікаціями,

– не є критичною невідповідністю НАССР.

Зазвичай це класифікується як:

• невідповідність у сфері керування документацією;

• невчасна актуалізація зовнішніх нормативних документів;

• помилка в маркуванні;

• недостатній контроль змін.

Тобто йдеться не про небезпечний продукт, а про недоліки системи менеджменту документації.

У системах НАССР та аудитах за ISO 22000 це зазвичай відносять до minor nonconformity – незначної невідповідності, якщо підприємство:

• виявило проблему;

• вжило коригувальні дії;

• має план усунення;

• контролює ризики;

• не допускає введення споживача в оману.

Набагато гірше виглядає ситуація, коли підприємство:

• не знає, що ГОСТ скасований;

• продовжує офіційно декларувати виробництво за ним;

• не має актуальних ТУ;

• не веде реєстр нормативної документації;

• не проводить актуалізацію;

• не має процедури моніторингу законодавства.

Тоді інспектор або аудитор може зробити висновок про системну проблему в управлінні НАССР.

Щодо того, хто саме повинен повідомляти підприємства про скасування нормативних документів, ситуація сьогодні така.

Формально інформацію про прийняття, заміну або скасування стандартів публікує:

• національний орган стандартизації;

• технічні комітети стандартизації;

• офіційні інформаційні ресурси стандартизації;

• державні інформаційні покажчики стандартів;

• професійні інформаційні системи та бази НД.

Функції національного органу стандартизації в Україні виконує ДП «УкрНДНЦ». Саме цей орган приймає національні стандарти, скасовує їх, публікує накази, веде каталоги НД, надає офіційну інформацію про чинність стандартів.

І саме тому в системі НАССР та ISO 22000 рекомендується впроваджувати окрему процедуру: «Керування зовнішньою нормативною документацією» або «Моніторинг законодавчих та нормативних вимог».

У такій процедурі зазвичай визначають:

• відповідальну особу;

• джерела моніторингу;

• періодичність перевірки;

• порядок актуалізації;

• оцінку впливу змін;

• порядок внесення змін у маркування, специфікації, ТУ та технологічну документацію.

На практиці підприємства використовують:

• офіційні ресурси УкрНДНЦ;

• професійні системи ЛІГА, ІПС, нормативні бази;

• консультантів;

• внутрішні аудити;

• щорічний перегляд документації НАССР.

Фактично підприємству бажано оформити:

• звіт про невідповідність;

• аналіз причин;

• коригувальні дії;

• план запобіжних дій;

• зміни до процедури керування НД.

Наприклад, причиною можна зазначити «відсутність формалізованої процедури моніторингу актуальності зовнішніх нормативних документів».

Коригувальні дії:

• перекриття ГОСТу на упаковці;

• впровадження ТУ;

• актуалізація специфікацій, декларацій про відповідність;

• перегляд маркування.

Запобіжні дії:

• щоквартальний моніторинг НД;

• призначення відповідального;

• створення реєстру чинних НД;

• перевірка актуальності стандартів перед замовленням упаковки.

Саме такий підхід зазвичай позитивно сприймається й аудиторами, і контролювальними органами, оскільки демонструє функціонування системи НАССР, а не її формальне існування.