Яким законом чи нормою регламентовано, що ярлики-ідентифікатори з піддонів із тарою (банка алюмінієва та склопляшка) повинні зберігатися після того, як тара була використана у виробництво?
На це питання доцільно відповісти в межах функціонування на вказаному підприємстві Системи безпечності харчових продуктів – HACCP, що складається з набору правил, які визначають, які дії необхідно зробити для впровадження, обслуговування і документування системи на виробництві.
Так, у процесі впровадження чи функціонування системи НАССР на харчовому виробництві з виготовлення напоїв можлива ситуація, коли відсутня інформація (або вона змінилася) щодо регламентації зберігання ярликів-ідентифікаторів з піддонів із тарою (банка алюмінієва та склопляшка) згідно з вимогами чинних нормативно-правових актів (НПА). Спробуємо знайти вирішення цієї проблеми, звернемося до вимог чинного законодавства та профільних стандартів.
Ефективний аналіз та регулювання обігу безпечного дерев`яного пакувального матеріалу (у тому числі піддонів) доцільно впровадити на харчовому підприємстві в рамках програм-передумов (ПП) згідно з п. 8.2 ДСТУ ISO 22000:2019 «Системи керування безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-якої організації в харчовому ланцюзі» (ISO 22000:2018, IDT). Відповідно до п. 8 ДСТУ ISO 22000:2019: «організація повинна планувати, упроваджувати, керувати, підтримувати й оновлювати процеси, потрібні для задоволення вимог щодо випускання безпечних продуктів…». На такі процеси підприємство може впливати як через програми-передумови, так і через керування небезпечними чинниками в контексті Плану НАССР.
Програми-передумови системи НАССР передбачать розробку та впровадження операторами ринку процедур для підтримання гігієни у всьому харчовому ланцюзі, які необхідні для виробництва та постачання безпечних харчових продуктів для споживання людиною, а також правила поводження з харчовими продуктами та їх пакуванням. Програми-передумови є обов’язковими та призначені для ефективного функціонування системи безпечності харчових продуктів та контролю за небезпечними факторами і повинні бути розроблені, задокументовані і повністю впроваджені операторами ринку перед застосуванням системи НАССР. Сфера застосування програм-передумов повинна охоплювати усі потенційні загрози безпечності, у тому числі небезпечне пакування харчової продукції.
Група безпечності харчових продуктів (Група НАССР), яка створюється згідно з відповідним наказом по підприємству, розроблює, впроваджує та підтримує функціонування системи НАССР. Відповідно до п. 8.2 Група НАССР розроблює, упроваджує та підтримує програми-передумови (ПП) для сприяння запобіганню та/або зменшенню забрудників (охоплюючи небезпечні чинники харчових продуктів) у продуктах, під час оброблення продукту, в робочому середовищі та готовому вигляді. Одними із основних небезпечних чинників є небезпечне пакування (тара).
Установлюючи ПП, організація повинна взяти до уваги всі процеси, які можуть прямо або опосередковано впливати на безпечність пакування, наприклад (п.п. 8.2.4 ДСТУ ISO 22000:2019):
«g) приймання матеріалів, зберігання, відправлення, транспортування та оперування продуктами».
Група НАССР відповідно до п. 8.5.2 проводить аналізування небезпечних чинників, які загрози може нести використання небезпечної тари (скляної та алюмінієвої).
Аналіз нормативно-правових актів
Законом України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» встановлено загальні принципи надання та вимоги до інформації про харчові продукти, що надається споживачам, зокрема щодо маркування харчових продуктів, а також обов’язки операторів ринку харчових продуктів з доведення цієї інформації до інших операторів ринку харчових продуктів та до споживачів.
Норма закону
«Стаття 5. Обов’язки операторів ринку харчових продуктів
7. У процесі обігу фасованих харчових продуктів оператори ринку харчових продуктів зобов’язані забезпечити, щоб інформація, зазначена в пунктах 1, 6, 7 і 8 частини першої статті 6 цього Закону, також зазначалася на зовнішньому упакуванні (контейнері), в якій фасовані харчові продукти перебувають в обігу».
Йдеться про таку інформацію:
назва харчового продукту;
мінімальний термін придатності або дата «вжити до»;
будь-які особливі умови зберігання та/або умови використання (за потреби);
найменування та місцеперебування оператора ринку харчових продуктів, відповідального за інформацію про харчовий продукт, а для імпортованих харчових продуктів – найменування та місцеперебування імпортера.
Крім цього, стаття 11 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачала обов’язок для суб’єктів господарювання отримувати висновок санітарно-епідеміологічної експертизи на матеріали, речовини чи продукцію при їх збуті, чи використанні. Вказаний перелік фактично повністю охоплює всю нехарчову продовольчу продукцію, до якої, зокрема, і належать тари, ємності та пакувальні матеріали для пакування товарів. Однак, 01 жовтня 2023 року вступив у дію Закон України «Про систему громадського здоров’я», відповідно до прикінцевих положень якого Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» втратив чинність.
На заміну висновкам СЕС на пакувальні матеріали діє Декларація про відповідність, яка регулюється відповідно до Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 24.12.2004 № 289.
Декларація про відповідність Технічним регламентам – це кінцевий документ який під відповідальність виробника або уповноваженого представника засвідчує відповідність продукції (послуг) встановленим вимогам. Форма декларації, як правило, визначається відповідними технічним регламентом. Це є документ європейського формату, оскільки висновки СЕС в Європі не застосовуються. Тому в Україні впровадили або ще впроваджують Технічні регламенти на маркування різної продукції.
Коментар експерта
Відповідно до п. 1.1 дія Технічного регламенту поширюється на виробників паковання. Якщо підприємство використовує готові піддони, то дія Технічного регламенту не поширюється на таке підприємство. Також необхідно зазначити, що дерев`яний пакувальний матеріал (у тому числі піддони) безпосередньо не контактує з рідкими напоями, тому доцільність отримання Декларації про відповідність на такий пакувальний матеріал вирішується Групою НАССР.
Згідно з п. 2.1 Технічного регламенту паковання складається виключно з:
Споживчої тари, тобто паковання, що становить товарну одиницю для кінцевого користувача чи споживача в момент купівлі.
Групової тари, що становить на момент купівлі групу певної кількості одиниць товару незалежно, чи продається остання як така кінцевому користувачу або споживачу, чи вона слугує лише як засіб доповнення у момент продажу; її можна зняти з продукту, не завдаючи шкоди його характеристикам.
Транспортної тари, що полегшує переміщення та транспортування певної кількості одиниць товару чи згрупованих товарів з метою уникнення механічного пошкодження при транспортуванні. Транспортна тара не включає автомобільні, залізничні, морські чи авіаційні контейнери.
Вочевидь, ярлики-ідентифікатори застосовують для маркування та подальшої ідентифікації транспортної тари (зазвичай це може бути плівка або гофракартон), в яку упаковані склопляшки або алюмінієві банки на піддоні.
Система маркування та ідентифікації тари викладена в п. 3.5 Технічного регламенту.
Цитата
«3.5. Система маркування та ідентифікації
3.5.1. Для сприяння збору, сортуванню, транспортуванню, вторинному використанню та відновленню, що включає вторинне перероблення, на пакованні з метою його ідентифікації та класифікації має бути зазначено: відповідна галузь промисловості, тип пакувального(их) матеріалу(ів).
3.5.2. Паковання містить відповідне маркування чи безпосередньо на самому пакованні, чи на ярлику, яке має бути чітко видне та легко розпізнаване. Маркування має бути зносостійке та надійне, включаючи випадки, коли паковання відкрите».
При перевезенні автомобільним транспортом маркування транспортної тари повинно відповідати п. 7 «Правил маркування вантажів» Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, де саме у маркуванні зазначаються:
знак одержувача – повне чи часткове найменування вантажоодержувача чи позначення, яке використовується одержувачем (при перевезеннях дрібних партій);
номер заявки (замовлення) на перевезення вантажів;
місце призначення – зазначається пункт (при міжміських перевезеннях);
маса вантажного місця – позначається цифрами маса брутто і нетто в кілограмах.
Крім цього, в Україні чинні Правила приймання вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, які визначають вимоги до підготовки вантажу до перевезення (визначення способу та умов його перевезення, вимог до його пакування та маркування) (п. 27, 28).
Коментар експерта
На основі аналізу чинних вимог законів та НПА, не бачу вимог щодо обов`язкового зберігання ярликів-ідентифікаторів з піддонів із тарою (банка алюмінієва та склопляшка) після того, як така тара була використана на виробництво. Тут доречно поставити питання: з якою метою проводити зберігання ярликів-ідентифікаторів? Щоби що? Поставити коробку, в яку складати папірці? З якою метою? Що буде, коли коробка наповниться, наприклад, через місяць?
Як варіант, відповідь на це питання можна знайти при експорті харчових продуктів, якщо врахувати вимоги Кодексу Аліментаріус CXS 346-2021 «Загальний стандарт на маркування транспортної тари для харчових продуктів». Там зазначено, що вимоги до інформації щодо транспортної тари можуть бути забезпечені за допомогою засобів, відмінних від зазначення інформації в маркуванні, у порядку, визначеному компетентним органом у країні призначеного продажу продукту. Головне – забезпечити простежуваність.
Коментар експерта
Таким чином, варіативною метою зберігання ярликів може бути спроба забезпечити простежуваність тари після її використання для наповнення харчовими рідинами. Але це не може бути просто «колекціонування» ярликів. У такому сенсі Група НАССР повинна розробити та затвердити відповідні процедури на кшталт «Оперування з ярликами-ідентифікаторами», у якій визначити відповідальну особу, правила поводження з ярликами, місце та термін зберігання, правила утилізації тощо. Але автор ставить питання: «Наскільки це доцільно?», оскільки всю інформацію щодо простежуваності тари доцільно вести через електронний обіг документів (наприклад, актів прийманні-відвантаження тари, приймання-передачі тари у виробництво тощо), що ми і бачимо в умовах реальної діяльності.
Остаточне рішення щодо доцільності зберігання ярликів-ідентифікаторів тари може приймати Група безпечності харчових продуктів у межах запровадженої на підприємстві системи простежуваності, яка в свою чергу, є невід’ємною складовою системи НАССР.
Також доцільно з метою остаточного підтвердження та перевірки впроваджених Групою безпечності змін у системі НАССР підприємства провести позаплановий зовнішній аудит системи безпечності харчових продуктів. Отримати задокументовані висновки зовнішнього аудиту як свідчення валідованих дій щодо доцільності зберігання паперової документації на кшталт ярликів-ідентифікаторів у межах системи простежуваності тари на вказаному підприємстві (у разі виявлення невідповідностей провести коригувтаціїальні дії).
Розроблені та впроваджені Групою безпечності харчових продуктів комплексні заходи будуть свідченням ефективності системи НАССР при проведенні аудитів та перевірці контролювальними органами.